04Соціально-психологічні, індивідуально психологічні та особистісні чинники виникнення та перебігу суїцидальної поведінки у молоді

52  загДо   соціально-психологічних   факторів   ризику,   які   можуть   сприяти виникненню суїцидальних проявів у підлітків та юнаків, відносять:

—   серйозні проблеми у сім’ї;

—   відвернення однолітків;

—   смерть улюбленої або значущої людини;

—   розрив стосунків з коханою людиною;

—   міжособистісні конфлікти або втрата значущих відносин;

—   проблеми з дисципліною або із законом;

—  тиск, здійснюваний групою однолітків, передусім той, що пов’язаний із наслідуванням самопошкоджуючій поведінці інших;

— тривале перебування у ролі жертви або «козла відпущення» («цапа відбування»);

—  розчарування успіхами у школі чи інституті, або невдачі у навчанні;

— високі вимоги у навчальному закладі до підсумкових результатів учбової діяльності (Іспитів);

— проблеми із працевлаштуванням  і  погане економічне становище, фінансові проблеми;

—  небажана вагітність, аборт і його наслідки (у дівчат);

—  зараження СНІД або хворобами, що передаються статевим шляхом;

—  серйозні тілесні хвороби;

—  надзвичайні зовнішні ситуації і катастрофи.

Якщо  конкретизувати  негативні  сімейні  чинники,  які  впливають  на суїцидальність підлітків і юнаків, то до їх числа належать:

— психічні відхилення у батьків, особливо афективні (депресії та інші душевні захворювання);

— зловживання алкоголем, наркоманія або інші види анти су спільної поведінки у сім’ї;

—  сімейна історія суїцидів або суїцидальних спроб членів сім’ї;

—  насилля у сім’ї (особливо фізичні і сексуальні);

— недостача уваги і турботи про дітей у сім’ї, погані стосунки між членами сім’ї і нездатність продуктивного обговорення сімейних проблем;

—  часті лайки між батьками, постійне емоційне напруження і високий рівень агресивності у сім’ї;

—   розлучення батьків, ухід одного з них із сім’ї або його смерть;

—   часті переїзди, зміна міста проживания сім’ї;

—   надто низькі або високі очікування і боку батьків по відношення до

дітей;

—   зайва авторитарність батьків;

— відсутність у батьків часу і недостатня увага до становища дітей, нездатність до виявлення прояву дистресу і негативного впливу оточуючої дійсності.

Психологи вважають, що деякі риси особистості юної людини також можуть бути пов’язані із суїцидальною поведінкою, зокрема:

—  нестабільність настрою або його надмірна мінливість;

—  агресивна поведінка, злобність;

—  антисоціальна поведінка;

—  схильність до демонстративної поведінки;

—  високий ступень імпульсивності, схильність до необдуманого ризику;

—  дратівливість;

—  ригідність мислення;

—  погана здатність до подолання проблем і труднощів (у школі, ПТНЗ, ВНЗ, серед однолітків);

—   нездатність до реальної оцінки дійсності;

—   тенденція «жити у світі ілюзій та фантазій»;

—  ідеї переоцінки власної особистості, що змінюються переживаннями нікчемності;

—   легко виникаюче почуття розчарування;

—  надмірна пригніченість, особливо при несуттєвих нездужаннях або невдачах;

—  надмірна самовпевненість;

— почуття приниження або страху, що приховуються за проявами домінування,   відвернення або демонстративної поведінки   щодо друзІв-однолітків або дорослих;

—  проблеми з визначенням сексуальної орієнтації:

— складні неоднозначні стосунки з дорослими, включаючи батьків.  Мотивамисуїцидальної  поведінки школяра можуть бути наступні:

—  шкільні проблеми;

—  втрата близької, коханої людини;

—  ревнощі, любовні невдачі, сексуальний протест, вагітність;

—  переживання, образи;

—  самотність, відчуженість;

—  неможливість бути зрозумілим, почутим;

—  почуття провини, сорому, невдоволення собою;

—  страх покарання, тортури;

—  почуття помсти, протесту, загрози;

—  бажання привернути до себе увагу, визвати співчуття;

— ухід від наслідків поганого вчинку або складної життєвої ситуації.

 

В суїцидальній поведінці підлітків можна умовно виділити 3 фази:

а) фаза обдумування, що визивається свідомими думками щодо здійснення суїциду. Ці думки згодом можуть вийти з-під контролю і стати Імпульсивними. При цьому підліток замикається в собі, втрачає Інтерес до справ сім’ї, роздає цінні для нього речі, змінює свої стосунки з оточуючими, стає агресивним. Змінюється зовнішній вигляд, підліток перестає слідкувати за собою, може змінитися його вага (що пов’язане із переїданням або анорексією), через зниження його уваги з підлітком може трапитись нещасний випадок;

б) фаза амбівалентності, яка наступає за умов появи додаткових стресових факторів — тоді підліток може виказувати конкретні загрози або наміри щодо суїциду комусь із найближчого оточення, але цей «крик про допомогу» не завжди буває почутим. Однак саме в цей час підлітку ще можна допомогти;

в) якщо ж цього не стане, тоді наступає фаза суїцидальної спроби. Вона відбувається дуже швидко, адже для підлітків притаманне швидке проходження цієї фази і перехід до третьої.

Більшість суїцидальних підлітків (до 70%) обмірковують і здійснюють суїцид впродовж 1-2 тижнів. Але підлітковому віку властива імпульсивність дій, тому іноді тривалість усіх трьох фаз може бути дуже короткою, не більше 1 години. Звичайно, що це вимагає від оточуючих, особливо від психологів і лікарів, оперативних дій у наданні адекватної допомоги таким підліткам.

Суїцидальна поведінка включає усі прояви суїцидальної активності — думки, наміри, висловлювання, загрози, спроби самогубства, — і уявляє собою ланцюг аутоагресивних дій людини, свідомо чи навмисно спрямованих на позбавлення себе життя через зіткнення з нестерпними життєвими обставинами. Така поведінка є динамічним процесом і складається з наступних етапів:

  1. Етап суїцидальних тенденцій — вони є прямими чи непрямими ознаками, що свідчать про зниження цінності власного життя, про втрату сенсу життя, про небажання жити; суїцидальні тенденції виявляються у думках, намірах, почуттях або загрозах.
  2. Етан суїцидальних дій — він починається, коли відповідні тенденції приходять у дію; під суїцидальною спробою розуміється суїцид, який з незалежних від людини обставин був відвернутий і не привів до летального наслідку; суїцидальні тенденції можуть трансформуватися у завершений суїцид, результатом якого є смерть людини.
  3. Етап постсуїцидальної кризи — він продовжується з моменту здійснення суїцидальної спроби до повного зникнення суїцидальних тенденцій.

 

Виділяють загальні риси, властиві усім самогубствам:

  1. Загальною метою усіх суїцидів виступає пошук рішення, адже суїцид не є випадковою дією — його ніколи не здійснюють без сенсу чи безмотивно. Він є виходом із утруднень, кричи чи нестерпної ситуації, йому властива своя логіка і доцільність. Щоб зрозуміти причину суїциду, слід дізнатися проблем, для розв’язання яких він був призначений.
  2. Загальним завданням усіх суїцидів є припинення свідомості, повне припинення свого потоку свідомості, непереносимого болю — як розв’язання болісних і нагальних проблем. Відповідно до цього, суїцид складається з трьох частин — наявності у людини, що впала у відчай, душевного хвилювання, підвищеного рівня тривоги і високого летального потенціалу.
  3. Загальним стимулом при суїциді виступає нестерпний психічний біль. Можна стверджувати, що припинення своєї свідомості — це те, до чого рухається суїцидальна людина, а душевний біль — це те, від чого вона намагається втекти, адже ніхто не здійснює суїцид від радості.
  4. Загальним стресором при суїциді є незадоволені психологічні потреби, адже суїцид здійснюється передовсім саме через нереалізовані або незадоволені потреби. В цьому плані можна зазначити, що відбувається багато безглуздих смертей, але ніколи не буває безглуздих і необгрунтованих суїцидів.
  5. Загальною суїцидальною емоцією виступає безпорадність-безнадійність — у суїцидальному   стані   виникає   переважне   почуття   безпорадності — безнадійності. В цьому стані людина начебто констатує: «Я нічого не можу зробити, крім самогубства, і ніхто не може мені допомогти, полегшити біль, який я відчуваю».
  6. Загальним внутрішнім відношенням до суїциду є суперечливість, амбівалентність — людина відчуває потребу у здійсненні суїциду і водночас бажає порятунку і втручання інших.
  7. Загальним станом   психіки   є   звуження   пізнавальної  сфери,   що відбувається у формі минущого емоційного та інтелектуального звуження свідомості з обмеженням можливостей у виборі варіантів поведінки, що зазвичай доступні свідомості даної людини, коли вона не знаходиться у панічному стані.
  8. Загальною дією при суїциді стає втеча, що відображає намір людини покинути зону нещастя. Суїцид вважають тому межовою, остаточною втечею. Сенс самогубства полягає у радикальній і остаточній зміні  обставин, «декорацій» життя.
  9. Загальною закономірністю суїциду виступає відповідність суїцидальної поведінки загальному стилю поведінки впродовж життя. Незважаючи на те, що суїцид уявляє собою вчинок, якому немає аналогу у попередньому житті людини, все ж йому можна знайти відповідність у стилі та характері повсякденної поведінки даної людини. Це і попередні переживання душевного хвилювання, і здатність переносити психічний біль, і наявність тенденцій до обмеженого мислення, і спроби втечі у важких ситуаціях тощо.

 

You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. Both comments and pings are currently closed.

Comments are closed.